День розпочався “чудово”. Близько 5-ї ранку зателефонував Голова однієї з сільських рад і повідомив, що на “його” території, біля ставка, що за селом, чути постріли. Знаючи доволі непогано ту місцевість, зразу ж прораховую – біля ставка є ще засіяне поле, а неподалік ліс. Значить “браконьєрський рай” відновлює свої чорні справи – “відкрили” таки злодії “сезон полювання” на диких свиней на початку літа.
Швидко телефоную такому ж самому як і я, другу-ентузіасту, домовляємось що за 15 хвилин підберу його на зупинці. “На ходу” пакую посвідчення “громадського”, засоби особистої безпеки і в дорогу…
Асфальтового покриття до місця призначення всього кілометрів з 20, далі польова “грунтовка”
що плавно переходить до легкого бездоріжжя. Пробираємось під самим ставком, щоб зайти з двох боків, так сказати “взяти в оточення” ворогів природи
“Лізу” по росі на свіжій траві, стежачи “одним оком” за товаришем, що заходить з іншого боку, а “другим” вдивляюсь під ноги, щоб не шубовснути в глибоку колію, бо й так уже “камуфляж” по коліно мокрий. І чомусь автоматично згадуються наші, активістів е-Екології, численні звернення до самих найрізноманітніших теплих, сухих та комфортних владних кабінетів…
Обходимо ставок. Водопій. Браконьєрів звичайно ж вже і слід простиг… У них комунікація набагато краща ніж у нас, мабуть хтось з місцевих вже сповістив, що ми заїхали до села. Зате знаходимо сліди шин BF Goodrich від явно не дешевого позашляховика, а неподалік водопою декілька стріляних гільз та, слава Богу, пусту пляшку з під горілки. Останнє мабуть і стало вирішальним у тому, що “стрільці” поїхали з порожніми руками, адже слідів здобичі чи “підранка” нема. Ну й так добре!
Повертаємось до машини. Ідемо не поспішаючи, але частково задоволені – врятували ще одне життя, хоча й опосередковано. Ні, звісно було б добре, якби ми приїхали сухі, в новеньких костюмах, з повним баком бензину і не двоє громадських активістів, а загін інспекторів чоловік з 5-ти. А браконьєри тут як тут – нас вже зачекались на місці злочину. І ввічливі такі, протоколи підписують, з усим погоджуються, адміністративні штрафи та розрахунки збитків самі біжать сплачувати… Але про що це я! Як то кажеться – “…маємо, що маємо”.
І знову біля машини “приємний” сюрприз. Ось така штукенція стирчить прямо з колеса, яке звичайно залишилось повністю без повітря поки ми блукали “по росі”
Оглянувши ближче поріз, розумію: “-” шина. Ремонтувати вже нічого, гумове покриття просто розірване і навіть якщо поставити “латку”, на цій шині їздити буде просто небезпечно.
Ну що ж, варіантів небагато – “міняємо” колесо на “докатку”, жалкуємо, що навіть бутербродів не захопили, а час біжить невпинно і по переду ще робочий день, який у кожного з активу е-Екології свій, бо ж природоохорона це наше “хоббі”, доволі недешеве за результатом, хочу вам сказати.
Знову чомусь “лізуть в голову думки” про звернення і теплі кабінети, але як людина, що дякуючи долі, мав честь навчатись у дуже хороших фахівців по інформаційні політиці та соціальних комунікаціях (та й стаж державної служби вже є в “копілочці”) чудово розумію – ОЦЕ ВІН І Є, ТОЙ ФІЗИЧНО НЕОСЯЖНИЙ, АЛЕ ДУЖЕ НЕБЕЗПЕЧНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ РОЗРИВ! Іншими словами з вікна теплого кабінету зовнішній світ виглядає трішки по іншому, ніж в полі, по коліно в багнюці. А результатом є повне нерозуміння наслідків від прийнятих рішень та неефективність від їх прийняття. І так у всьому, від браконьєрства в локальному масштабі, до техногенних катастроф загальнодержавного рівня – результати різняться тільки за наслідками.
Ну що ж, тепер після робочого дня, ввечері сидячи за компютером можна підвести підсумки:
- мінус “з власного карману” близько 3 000 гривень за шину;
- мінус “з власного карману” 300 гривень за 15 літрів дизельного палива;
- мінус “недоспаних” 3 години і брудний “до невпізнаваності” камуфляж;
- “шугнули” браконьєрів (думаю не скоро повинні повернутись);
- на місці злочину не знайшли слідів “здобичі” (а значить цьогорічний “виводок” таки буде).